Творіння професора Толкиена так і не може дати спокій розумам розробників комп'ютерних ігор. Відразу згадується хвацький екшен The Return of the King, страждаючий дуже «інтелектуальною» камерою. А також интересные RTS: The Battle for Middle-Earth і вельми успішна MMORPG - LOTR: Shadow of Angmar. Мабуть, саме LOTR Online і дала привід Electronic Arts задуматися про розвиток ідеї. Річ у тому, що приголублена фанатами за «історичну» достовірність Shadow of Angmar, опинилася повністю розбита пресою за поспішно прикручений PVP. Розробкою Lord of The Ring: Conquest зайнялася цілком успішна Pandemic Studio, відповідальна за такі проекти як Star Wars: Battlefront і Battlezone 2: Combat Commander...
Почнемо здалека, а саме з обіцянок розробників. Передбачалося, що перед нами розвертатимуться небачених масштабів сутички, а моделі персонажів візьмуть прямо з цифрових архівів кінокартини. На ділі вийшло не зовсім так. Перед нами гра, де домінує онлайн-складова, причому не кооперативна, як привселюдно заявляв провідний гейм-дизайнер Pandemic Шон Сауси, а виключно мультиплеерная. Реалізована вона на зразок все тієї ж Star Wars: Battlefront, тільки з абстрагованими класами, запозиченими з Team Fortress. Сингл представлений у вигляді такої битви за декілька послідовно розташованих контрольних крапок. На вибір гравця дві сторони конфлікту Саурон (орки, урук-хаи, харадримы, истерлинги) і альянс (люди, ельфи, гноми). Кожна сторона має по 4 класи: лучник, воїн, маг і скаутизм. Забігаючи вперед можна сказати, що деяка різноманітність в ігровому процесі спостерігається хіба що при управлінні магом.
Подальше дійство примушує задуматися про те, що навіть досить талановиті розробники змогли занапастити геніальну ідею. З одного боку перед нами дійсно розвертається безконечна війна. Наш протагонист або є розділом невеликого загону, або входить в його склад. Загонами за звичаєм управляють маги. У такому складі ми кидаємося на виконання першого завдання. «Масштаб» дійсно приголомшує - на задньому фоні видніються сотні орков, але нас примушують постійно знаходитися на невеликій ділянці ігрового миру, куди час від часу прибігає 10-20 ворогів. Весь цей смутний екшен міг би перетворитися на відмінного бойовика, якби не підкачала система управління. За словами розробників, в режимі «Завоювання» пропрацював кожен клас, а стратегія бою грає вирішальну роль. Отже, має бути відповідна система управління персонажем, в якій легко можна вибрати мету для атаки...
У Conquest же все йде з точністю навпаки - наш персонаж метается з одного боку в інший в спробах зачепити найбільшу кількість ворогів клинком або магічним ударом, а виходить повний бедлам: противники розлітаються на всі боки, текстури налізають один на одного, звідкись здалека летять стріли і фаерболлы. У такому контексті хочеться поблагодарить Pandemic за те, що вони не виконали свою основну обіцянку - не напхали в геймплей епічні сутички з сотнями ворогів, інакше б гра перетворилася на метушню від однієї кучи-малы до іншої. Хоч якось різноманітити ігровий процес покликані місцеві «герої». До їх числа входять відомі залицяльникам імена: Гендальф, Гимлі, Арагорн, Араторн, Саурон і багато інших. Але перш ніж зачати розтинати повітря палицею Гендальфа, потрібно неабияк попрацювати рядовим воїном. Лише після декількох успішних місій, нам люб'язно запропонують прийняти управління одним з особливих бійців. Взагалі, герої виступають в ролі місцевих «танків» - не дуже сильні удари, зате великий запас життєвої енергії. Ситуацію могли б поправити битви загонів. Адже гру ми зачинаємо в оточенні соратників, та і прибігають вони до точок захоплення вистачає швидко. На жаль, і тут гейм-дизайнеры дали маху. У одиночному режимі вони намагаються зосередити геймплей довкола нас, так що безглуздо розраховувати, що за час респауна нашого поверженого персонажа союзники зможуть виконати місію. Єдине, за що можна похвалити розробників, так це за вивчення першоджерела. Ні, про неймовірну достовірність говорити не варто. Серед ляпів виділяються, наприклад, убитий Гендальфом Саурон під час атаки Антів і його ж участь в битві за Хельмово. Але з іншого боку нам дають можливість прийняти участь в зачистці Морії від орков, хоча в книзі була лише згадка про цю битву. Куди більш сумнівною знахідкою можна назвати «темну» кампанію, адже вона побудована на ідеї, що Нацгули все-таки наздогнали Фродо і, відібравши у нього кільце, віддали його своєму володареві. Таким чином, гравець зможе перевернути всю історію «Володаря Кілець» вверх дном. Ну що ж, нас попереджали про багату фантазію сценаристів гри...
Зазвичай подібні проекти рятує онлайн-складова. Не став виключенням і Lord of The Ring: Conquest. Місцева варіація на тему захоплення прапора - «захоплення кільця у Фродо» - приголомшує не лише примітивізмом плагіату, але і динамічністю процесу. Суть режиму в тому, що один гравець виконають роль легендарного полурослика, а останні сім - Нацгулов. Фродо може використовувати кільце для невидимості і різкої атаки, а Нацугли можуть спостерігати тільки відмітку на карті, вказуючу на близькість власника кільця. У останньому ж, і онлайн-сражения одноманітні і попросту нудні.
Lord of The Ring: Conquest - ще один сумбурний слэшер з вельми невиразною бойовою системою, нудним геймплеем і застарілою графікою. Кращі риси гри - впізнанні локації і події - є швидше гідністю першоджерела, ніж розробників.
Все про iгри